Стрічка новин
НАРОДНИЙ АНСАМБЛЬ ТАНЦЮ «КАЛЕЙДОСКОП» ПОВЕРНУВСЯ З БОЛГАРІЇ З ПЕРЕМОГОЮ: У м. Кітен, Болгарія, відбувся різножанровий VII Міжнародний фестиваль-конкурс мистецтв «Зірковий прибій», у якому в двох вікових категоріях у номінаціях Піротехніки ДСНС знешкодили боєприпаси, на які натрапили грибники: 24 листопада  групою піротехнічних робіт Міжрегіонального центру швидкого реагування  Державної служби України з надзвичайних ситуацій (м. Ромни), було проведено роботи Шановні жителі міста Лебедина та району!: У зв’язку з карантином, відповідно до статей 29, 30, 32 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постанови Спеціальні об’єктові навчання і тренування з питань цивільного захисту:   Враховуючи повсякденне зростання рівня терористичних загроз, пожежної та техногенної небезпеки, керівники підприємств повинні приділяти увагу питанням підготовки працівників до дій Звернення до мешканців що­до заборони спалювання листя і сухої трави: Весною у нас прийнято спалювати опале листя та сміття. В цей час повітря в населених пунктах стає важким і гірким, Конкурс, запропонований нашим активним читачем: Сергій Шивяков – постійний читач тижневика «Будьмо разом» і шанувальник «Куточка рибалки». А ще він – рибалка-любитель, як кажуть, від Розшукую подругу!: Розшукую подругу Марію Косяк. Із Косяк Марією ми навчалася у Полтавському сільськогосподарському інституті. Після його закінчення у 1975 році, Марія Щоб не трапилось біди: Зважаючи на те, що, зазвичай, під час Новорічних святкувань стрімко зростає кількість пожеж, які виникають внаслідок порушення правил пожежної безпеки Саме Бражник дав поштовх розвитку в Україні художньої гімнастики: На сторінках тижневика неодноразово розповідалося про відомих лікарів, педагогів, митців, краєзнавців тощо. Але про відомих спортсменів-земляків розповідей обмаль. Ще один випадок COVID-19 у Лебедині: Як стало відомо днями, в одного мешканця м. Лебедина, який звернувся за медичною допомогою до сімейного лікаря, результат дослідження на

Село Ворожба, що на Лебединщині, можна назвати невеличким оазисом Європи. Люди, які працюють і живуть там, це відчувають на собі і щиро завдячують генеральному директору ТОВ «Ворожбалатінвест» Миколі Штукіну.

Микола Олексійович – дійсно справжній господар в очолюваному ним господарстві і вважає колектив однією великою родиною, яка має працювати на спільний результат і, звичайно, мати високу мотивацію за виконану роботу.

Розповісти про це детальніше ми попросили Миколу Олексійовича, завітавши в Ворожбу.  А ще – привітали його з днем народження, яке він відзначає саме 3 червня.                                               

– Миколо Олексійовичу, Ворожба вже вдяглася в зелені шати з квітковим розмаїттям, адже на календарі початок літа. Що Ви від нього чекаєте?

Літо – це велике диво, подароване людям природою. Все навкруг розвивається, квітне, як і душа людини. Вийдеш у поле, побачиш дружні сходи – і це перші результати хліборобської праці. А потім вона продовжується аж до жовтня. Тому чекаємо сприятливої літньої погоди, прораховуємо свої плани і сподіваємося тільки на високий результат.

– На цій відповідальній по­саді Ви вже 12 років. Чи не шко­дуєте,що доля привела Вас саме в Ворожбу? Чим вона для Вас стала?

– Взагалі маю 45 років стажу і весь час – на керівних посадах. Більше, мабуть, нічого й робити не вмію (Сміється.). І хочу сказати, що доля іноді вирішує все за нас сама. Але в цьому випадку я нітрохи не шкодую.  Родом я з Глухівщини, протягом 14 років працював у селі Соснівка цього ж району, потім в області на інших керівних посадах, зокрема в Сумському управлінні АПК. Завжди намагався тримати в роботі високу планку. І от, коли приїхав у Ворожбу, образно кажучи, взявся за голову: як можна було в таких умовах працювати?! Так звана «офісна» хатинка перекошена, скрізь руїни, не було навіть огорожі. Ремонт ніхто й не збирався робити, не було навіть банки фарби. З перших днів взялися до роботи: зробили євроремонт у офісному приміщенні, протягом двох місяців привели в належний стан інші виробничі споруди, обладнали роздягальні, душові, всі майстерні взимку опалюються, людей підвозять на роботу і з роботи. Маємо й гуртожиток для приїжджих працівників, якщо хтось з якихось причин затримається на роботі.

– До речі, який за чисельністю ваш колектив?

– 55 чоловік. Серед них є місцеві жителі, чимало працюючих, зокрема спеціалістів різної ланки, їздить із Сум, з Лебедина. Але в цьому для них немає ніяких проблем. Транспорт їх і забирає, і відвозить додому. Спеціалісти їздять на службових автомобілях, адже ми обробляємо землі в 6 старостинських округах та в Ле­бедині. Це села Ворожба, Гринцеве, Калюжне, Гарбузівка, Биш­кінь, В.Вистороп. Уявляєте, які від­ста­ні?! І скрізь треба вчасно побувати, все проконтролювати від початку посівної кампанії і до збирання врожаю. Звичайно, стають у нагоді електронні засоби, особливо під час карантину. Але краще все побачити на власні очі. Я особисто ніколи не шукаю недоліки, а бачу, де вони є. В колективі всі це знають. І втрачати премію чи частину заробітку нікому не хочеться.

– До речі, про заробітки. В чому секрет, що вони в гос­по­дарстві стабільно високі, по­рівняно з банкрутством багатьох підприємств в Україні?

– Секретів ніяких немає. Основне – це люди, які виконують свою роботу якісно, та ор­га­нізація виробництва. А ще, зви­чайно, сучасна техніка. Наші меха­ніза­тори вже звикли, що в їхньому трак­­торі кондиціонер, звучить му­­зика, всі виробничі процеси авто­ма­тизовані. І вміють нею уп­рав­ляти. Цьому молодь навчають у Сумах, в Лебедині. І вона охоче їде працювати у Ворожбу. Це наша надія на майбутнє країни, наша гордість. І ще, крім цього, в сільському господарстві багато нюансів. Це і технології, і чітка сівозміна, багато чого залежить від якості насіння. Ми останнім часом зупинилися на п’яти видах культур: озимий рапс, озима пшениця, соняшник, кукурудза, соя. Кожна з них як попередник позитивно впливає на врожайність іншої. Експортуємо зібраний врожай в основному за кордон, переважно в європейські країни.

– Миколо Олексійовичу, Ваш стиль керівництва подоба­ється колегам?

– Я вдячний їм, що вони мене підтримують. Все те, чого ми досягли, зроблено спільними зусил­лями. А як інакше? Недарма є таке прислів’я «Один у полі не во­їн». Приємно, що колектив мені, як керівнику, довіряє у прийнятті будь-яких важливих рішень, пра­виль­ність яких перевірена часом і досяг­нутими результатами. А ще лю­ди знають, що моє незмінне кредо: пообіцяв – зроби. Я живу саме за таким принципом, навіть якщо це інколи йде на шкоду самому собі.

– Виникає питання, чи вис­т­ачає Вам при такій заван­та­женості трудового дня?

– Треба, щоб вистачало. Ось зараз закінчимо розмову й планую їхати в Краснопільський район, де теж наші землі, мене сьогодні там чекають.

Важливо й те, що у нас склалися довірливі стосунки з інвестором, що знаходиться в Києві. Крім нашого, в нього в Україні ще 50 таких же господарств, які обробляють 300 тис. гектарів землі. І все це робочі місця, допомога у благоустрої сіль­­ських територій, податки, які справ­но платимо у бюджет країни тощо.

– Ви ще й благодійністю, знаємо, займаєтесь?

– Так. Коли ми у 2010 році почали обробляти землі в Гринцевому, люди попросили збудувати там хоча б невеличку церкву, якої в цьому селі ніколи не було. Вищестояще керівництво цю ідею підтримало. І дуже приємно, що ця добра справа зроблена, люди мають де поклонитися Господу і помолитися за себе, своїх рідних і мир на землі. Горджуся, що маю за благодійництво декілька церковних нагород,

– Крім цього, є й державні нагороди?

– Так. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, маю звання «Заслужений пра­цівник сіль­сь­кого господарства», відзнаку Пре­зидента України за допомогу учас­никам АТО.

– А як Ви відпочиваєте?

– В Україні люблю гори, тому із задоволенням, коли випадає на­год­а, їздимо з родиною в За­хід­ну Україну. Повітря там – не на­ди­хаєшся. І люди привітні. Ще до­­ве­лося побувати на стажуванні в Дрез­дені, подорожувати авто­мо­­­бі­лем по Польщі, Німеччині, Авст­рії. Ось до такого життя, як у Єв­­ро­пі, нам треба всім прагнути і кон­­крет­ними справами наближати його.

– На свою малу батьківщину часто навідуєтеся?

– На жаль, ні, хоча селище Ша­лигіне в глухівському районі, де я народився і виріс, чудове своєю природою, людьми. З рідних там залишилася лише сестра моєї дружини, яка доглядає за будинком, багато у селі й друзів. Тому на свята, буває, їду туди походити знайомими з дитинства стежками.

– Як відомо, сім’я – це маленький світ, створений з любов’ю. За що б Ви сьогодні могли подякувати своїй родині?

– Перш за все, за те, що во­на да­ла мені змогу повністю само­реалізуватися, як кажуть 24 на 7. Адже весь час у мене робота була така, що я іноді не належав сам собі.  Але сім’я знала, що моя робота – це табу, і там я повинен приймати будь-які рішення сам особисто. Приємно, що хліборобську справу продовжує мій син. Практично, це тепер мій партнер по роботі. Отже, сім’я – це мій прихисток, де мене завжди чекають, розуміють і підтримують.

– Це прекрасно! Нехай так буде завжди! Дякуємо Вам, Миколо Олексійовичу, за те, що знайшли у Вашому завантаженому графіку час поспілкуватися з нами. З нагоди дня народження щиро вітаємо Вас і бажаємо, щоб доля, яка до цього часу Вас не підводила, була й надалі прихильною до Вас і Вашої родини. Подальших успіхів Вам і колективу.

Бесіду вела

Олена ЛУБЕНСЬКА.

Фото Вікторії БЕРЕСТ.

Коментарі  
0 #1 Парфюмер 03.06.2021, 12:36
"...Ми останнім часом зупинилися на п’яти видах культур: озимий рапс, озима пшениця, соняшник, кукурудза, соя. Кожна з них як попередник позитивно впливає на врожайність іншої. Експортуємо зібраний врожай в основному за кордон, переважно в європейські країни..."

- Настоящий хозяин. Молодец.
Затрудняюсь определить, на поле какой цветущей культуры он стоит. Вроде бы рапс. Если это так, то перерабатывайте рапс на месте на топливо для самолётов гражданской авиации. Прибыли будет намного больше, чем поставлять обычное сырьё как полуфабрикат. Германская "Люфтганза" и другие европейские авиакомпании переходят на биотопливо из рапса и других подобных культур. Знаете ли вы об этом или нет?
Цитата
Додати коментар