Стрічка новин
У команді Сумщини «Дні Європи – 2021»: Активісти шкільного євро­­­­­клубу “Mayflower” Лебе­­дин­­ського закладу зага­льної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 (координатор – вчитель  англійської мови Логвиненко Н.М.) Уривки Лебединських розмов: У парку в центрі Лебедина на лаві сидять дві жінки середнього віку і розмовляють: – Світлана так схудла, за пів року Наша баба Гапа: Є у нашому будинку унікальна бабуся – Горпина. Але всі її звуть Гапою. Довгожителька досі струнка, завжди з посмішкою. Сусіди 50 років. А здається, ніби вчора...: Нинішній рік є роком 90-річного ювілею Лебединського педагогічного коледжу. І для нас, випускників тодішнього педагогічного училища 1970 року, Згадаємо Василя Войцеховича: Старше покоління лебединців добре знало ім’я Василя Олександровича Войцеховича (народився 23.12.1912/05.01.1913, м. Краснокутськ (Красний Кут) Богодухівського Кабмін знизив ціну на газ: Відтепер гранична ціна на газ із лютого – 6,99 грн за кубометр. Це означає, що постачальники газу більше не зможуть Про договір довічного утримання: Досить поширена ситуація, коли літні люди, які не спроможні до самообслуговування,  звертаються за допомогою до сторонніх осіб. На користь цих Герой жив у Олександрівці: Нещодавно у матеріалі «Cержант Субота, ка­пі­та­ни Бахмач і Смородський...» (тижневик «Будьмо разом» № 19 за 7 травня 2020р.) ми розповіли Немає доплати? Чекайте!: На календарі вже кінець травня, але не всі ветерани війни отримали грошову допомогу, яку, як зазвичай, чекали до Дня Перемоги. Станом на 15 вересня 2020 року на Сумщині 2553 випадки захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 51 особи (м. Суми - 38, Конотоп - 1, Білопільський р-н - 4, Краснопільський

Один із останніх травневих днів видався сонячним, теплим, без дощику. Тож і вирішила завітати до Катерини Харченко з м.Лебедина,

аби поспілкуватися з господаркою і розповісти читачам тижневика «Будьмо разом» про цю добру, чуйну, сильну духом жіночку-майстриню на всі руки.

Зустрілася з Катериною Іванівною на затишному подвір’ї. Довкола – царство краси, розмаїття квітів, котрі милують погляд. Та головне – привітно зустрічають господарі, які завжди дарують гостям привітну посмішку, тепло своїх душ, веселку в очах.

Катерина народилася на Лебединщині, в селі Михайлівка. Коли зайшла мова про малу батьківщину нашої героїні, в її очах засяяла іскорка радості, і вона зазначила: «У батьківську хату лечу на крилах. По-перше, там довкола – чарівна природа, зокрема, під вікнами – бузок, що п’янить навесні своїм ароматом і милує красою, а далі, на подвір’ї, – виноград зі своїм затінком і наливними під сонцем гронами, по-друге, там мої корені, там разом із хвилями тихоплинного Псла текла й ріка моїх дитинства та юності. Я щиро вдячна мамі й татові за те, що виховали в мені найкращі людські якості. Пригадую, коли мама відійшла у Вічність, то здалося, що зламалися мої життєві крила. І тільки підтримка рідних допомогла вистояти». Коли жінка захоплено розповідала про свою малу батьківщину, слова теплоти, любові до неї ніби вихлюпувалися з криниці цих вічних почуттів.

Закінчивши школу, Катя спочатку трудилася в райпобуткомбінаті міста Лебедина. Потім за його направленням поїхала здобувати професію закрійника чоловічого, жіночого і дитячого одягу на базі Сумського облпобуткомбінату. По закінченню курсів їй присвоїли 5-ий розряд, а згодом дівчина вирішила освоїти й професію швеї, тож здобувала її в Кролевецькому професійно-технічному училищі. І вже як дипломований спеціаліст сама вела гурток крою і шиття при Лебединському районному будинку культури.

Здавалося, все йшло, як належить, розміреним ритмом. І раптом спіткала трагічна несподіванка: травма хребта. Саме тоді Катя зрозуміла, що життя непросте. Воно може бути прихильним до людини, а може й скривдити. Та наперекір прикрощам долі, вона виявилася сильною: не здалася! Вистояла! І розминулася з журбою.

Та ж сама доля подарувала їй чудового чоловіка, з яким уже 38 років крокують життям, підтримуючи одне одного, створюючи родинний затишок і добробут. Всього було на життєвому шляху: разом раділи, разом журилися. І весь час спільного життя Іван Миколайович був надійним крилом для Катерини Іванівни: підтримував, прикривав від бід і печалей, допомагав у всьому. Найбільше їхнє щастя – донька Таня, яка подарувала бабусі й дідусеві трьох онуків. І тепер Катерина Іванівна, як невтомна бджілка, турбується про свою вже чималу родину.

«Дивовижна річ – наше життя, – замислюється жінка. – Біжить, біжить, ніби швидкоплинна ріка, несучи свої води до синього моря. Ось уже й сизий туман вплутався у волосся, посрібливши його. Та я намагаюся завжди бути в гармонії з собою».

І це дійсно так. Катерина Іванівна, крім того, що чудова господиня, дружина, мама, бабуся, ще й цікавий співрозмовник, адже може поспілкуватися на різні теми нашого життя-буття. Продовжує займатися своєю улюбленою справою – кроєм, шиттям. А ще в господі ми побачили клітки з папугами. Вони віддячують за турботу своїй господині веселим співом, оздоровлюють її, кожного ранку вітаючи щебетом.

Частенько Катерина Іванівна займається творчістю: пише вірші про свій рідний край – Лебединщину, малу батьківщину, а ще родину, друзів, даруючи їм поетичні рядки з нагоди тих чи інших особистих свят, подій. «Коли почали римувати?» – запитуємо у жінки. І вона розповіла, що вперше це відбулося, коли душа страждала, дошкуляв фізичний біль, словом, здоров’я було «на нулю». Тоді рано-вранці Катя виходила на посріблені вранішньою росою Михайлівські луки, які п’янили пахощами трави і квітів. Вони не лише оздоровлювали її, лікували душу, а й надихали на творчість. В такі хвилини їй хотілося і жити, і творити, відображаючи у віршах і стан душі, і довколишню красу. Одним із натхненників для жінки була, так названа в народі, Громова криниця. Старожили розповідали, нібито дуже давно блискавка пробила в діброві джерело чистої й цілющої води. Хтось із місцевих мешканців змайстрував зруб, і люди протоптали до неї стежину. Та криниця вгамовувала спрагу й трударів поля. Й по сьогодні з неї беруть цілющу воду і тутешні жителі, і проїжджі, і перехожі.

В той час склалися віршовані рядки про родину, батьківську хату, рідну Михайлівку, де сонце купалося в довколишніх просторах, а річка Псел ховалася у верболозах. «І нині відчуваю п’янкий запах трави-лепехи, котрою встеляли долівку в хаті на зелену неділю. Мене той дух теж оздоровляв», – згадує Катерина Іванівна. До речі, в неї зібрався вже цілий стосик віршів, котрі вона присвятила найдорожчим людям, рідній землі.

Катерина Харченко – активістка громадської організації обласного клубу інвалідів «Фенікс», представництво якого нині працює в Лебедині, бере участь у фестивалях, спартакіадах, літературних конкурсах.

Не можемо не розповісти ще про одне захоплення цієї прекрасної жінки – вишивання. Її роботи демонструються на виставках різного спрямування у художньому і краєзнавчому музеях нашого міста, на Міжнародній виставці творчості інвалідів у м.Бердянську. За це вишивальниця відзначена подяками, дипломами, відзнаками.

Ось така наша сучасниця Катерина Харченко, яка живе, радіє сонцю і мирному небу, довколишній красі. І сама створює красу для нас, її земляків. Нехай доля буде завжди прихильною до Вас і Вашої родини, шановна Катерино Іванівно!

Ольга ПАЛИВОДА,

позаштатний автор тижневика «Будьмо разом».

Додати коментар