Стрічка новин
На конкурс: Леонід Павлович Каплін (72 роки), село Боровенька. Риболовлею займається з юних років. Спіймав щуку вагою 6 кг 300г. Нагадуємо, конкурс У Лебедині відкрили пам’ятний знак Федору Кричевському: 22 травня в Лебедині відбулася довгоочікувана подія – відкриття знаку відомому живописцю, педагогу та одному із засновників Української Академії мистецтв Лебединському ЗЗСО І-ІІІ ст.№1 – 140 років: Історія Лебединського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 сягає другої половини XIX століття і пов’язана безпосередньо з відкриттям трьохкласного Як було колись i як – зараз: Колись на міському стадіоні Лебедина взимку завжди було людно. Лебединці каталися на ковзанах, влаштовувалися змагання із зимових видів спорту. Найдорожча ти для нас одна...: На долю нашої любої неньки, Мамайко Ольги Олександрівни, випало чимало випробувань. Але вона, незважаючи ні на що, все витримала і ВЛАДИСЛАВ БУХАРЄВ: ЗІ СВЯТОМ ОСВІТЯНИ! З ДНЕМ УЧИТЕЛЯ!: «Шкільні вчителі володіють владою, про яку прем'єр-міністри можуть тільки мріяти» - Уїнстон Черчиль. Марія Савченко – Почесний громадянин сумської області: «Присвоїти посмертно звання «Почесний громадянин Сумської області» Савченко Марії Харитонівні (27 квітня 1913 року – 12 травня 2005 року) – Анатолій Сахно, Почесний громадянин Лебедина: «Хто хоч рік побув учителем – ним залишається назавжди»: Своєю малою батьківщиною киянин Анатолій Сахно, якого знають на Лебединщині як талановитого письменника, співака, музиканта, вважає село Будилку, РIЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ: МИТРОПОЛИТА СУМСЬКОГО І ОХТИРСЬКОГО ЄВЛОГІЯ ЧЕСНИМ ПАСТИРЯМ, БОГОЛЮБИВИМ ІНОКАМ ТА ІНОКИНЯМ, УСІМ ВІРНИМ ЧАДАМ СУМСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ На Iвана на Купала село Кам’яне гуляло: 6 липня в Кам’яному відзначили свято Івана Купала.Чудовий концерт, ігри та конкурси, Водяник та русалочки, смачнюща  каша та варенички. Гуляли

Бабуся Галя ще міцніше стулила повіки і все намагалася заснути. Але сон прудко втікав від неї. Лягти їй довелося рано, бо стихія, що ніяк не хотіла пускати до людей весну,

безжально пообривала електродроти, пошматувала гілки дерев, «познущалася» над їх зав’яззю. Та й довгою здалася старенькій ця ніч! Завелике життя вже прожила, а воно за ці декілька годин встигло «пройтися» по її пам’яті і приємними, й гіркими спогадами.

...Гучно шкрябнула по вікну гілка старої, як і вона, груші і наче серця дістала. Деревце вони садили із Петром ще замолоду. Робили це з любов’ю, от і смачними плодами дерево щороку віддячувало. Вистачало груш і їхній сім’ї, й сусідам.

Аж ось простягає до матері рученята 6-річний Миколка, ніби порятунку просить. І серце її враз закрижаніло. Не уберегла синочка: побіг влітку із однолітками скупатися в ставку, бо діти разом корів пасли, і замість сина cтупила в хату чорна звістка. Відтоді Галина й сама до цього ставка не підходила, бо звідти на неї ніби дивилися синові очі, і старшеньких Ліду й Костю не пускала. Та чи вони слухалися?

Ніби на кольоровому кіноекрані, бачить жінка, як теплим літнім вечором вони всі гуртечком сідають на порозі їхнього дому, милуючись квітковим килимом на клумбах. У кожного в руках череп’яна миска, а в ній по вінця - апетитний зелений борщ, заправлений кисляком. Ця улюблена дітворою страва,здається, зібрала цінні вітаміни з усього їхнього городу. Цокають діти дерев’яними ложками, нахвалюють вечерю, а Ліда обов’язково запитає: «А добавка буде?». І посміхаються донечці у відповідь мамині очі.

…Обізвався на стіні старий годинник. Прислухалася. Господи, лише третя ночі. І, згадавши Всевишнього, почала пошепки молитися за дітей, онуків, правнуків, щоб у цю лиху негоду обійшла їх біда. Он який вітер стугонить надворі, гучно гуде в димарі, відганяючи від старенької сон. Запалила гасову лампу, бо, мабуть, електричні дроти десь обірвало.

Аж ось і Петро з фотографії на стіні до неї посміхнувся:

– Галю, рідненька, не бійся! Я весь страх від тебе собі заберу. Бережи нашу хату, - далі шепоче. - Є рідна хата, буде й дітям-онукам куди приїхати.

І розтанув його голос у грізному гомоні вітру за вікном. П’ять років тому Галина з дітьми, родичами, сусідами провела Петра на вічний спочинок на цвинтар за село і стільки сліз за цей час у самоті виплакала, що, мабуть, і не залишилось їх, аби в зажурі оплакати його, попросити прощення. Бач, чоловіка вже стільки років немає, а вона жива...

Раптом задзвеніла у вухах мелодія духового оркестру. Так колись у їхньому селі проводжали юнаків на службу в армію. Обняла, обцілувала вона біля сільської ради свого Костю, торкнулася зашерхлими губами маленького образка на його грудях і попросила пошепки щастя-долі для солдата на далеких шляхах-дорогах. Дякуючи Богу, через два роки зустрічали його в рідній хаті, роздивлялися подяку від командування, газетну статтю з фотографією, надруковану за місцем служби. Особливо приємно було батькові: адже син – це його продовження.

Обережно ворухнувся в ногах теплий м’який клубочок. Це кішка Муська ще звечора сховалася під ковдрою від негоди. Єдина жива душа, з якою бабуся Галя переживає всі незгоди самотнього життя: разом господарюють у хаті, на подвір’ї, на городі. Ні, діти, онуки теж у неї гарні, про це вона всім говорить, не боячись гріха. Приїжджають, допомагають, до себе на міські поверхи кличуть. Та як їй покинути рідне дворище, яке чоловік просив берегти?  І як вона, сільська жінка, житиме без свого городу, де вся земелька дбайливо перепушена її руками?Дітей вітамінами улітку може пригостити, бо що їм корисного у місті перепадає?!

Відкрила старенька очі, бо в сараї, почула, завів голосну пісню півень Стьопка, а за вікном – уже ранок нового дня. Сонячний, і грушу вітер не гойдає. Під подушкою раптом щось заторохкотіло.

– Господи, це ж телефон!

Завчено натиснула потрібну кнопку, а там  – схвильований доччин голос:

– Мамочко, як ти там? Ми з Костею до тебе звечора додзвонитися не могли. Зв’язку не було. Ледве дочекалися ранку... У мене завтра вихідний, я приїду, допоможу тобі з городом.

Заспокоївши доньку, присіла на ліжку, взяла кішечку на руки:

– Ну що, будемо за роботу братися, завтра гостей чекати.

Та у відповідь радо муркнула і побігла до миски, куди господарка мала насипати щось тепле і смачненьке.

Олена ЛУБЕНСЬКА.

Додати коментар