Стрічка новин
До уваги пільговиків та отримувачів житлових субсидій!: З 1 серпня 2020 року в Україні відкрито ринок природного газу для побутових споживачів, що надає можливість громадянам самостійно обирати Кубок України зі змішаних бойових мистецтв: 15-16 жовтня у м.Тернополі відбувся Кубок України зі змішаних бойових мистецтв UF MMA. У Кубку України взяли участь понад 400 Батьків на Сумщині накрила хвиля двійнят: Вони народжуються з незначним проміжком у часі, швидше за все мають дуже схожу зовнішність, а зв’язок між ними настільки тісний, Осінній калейдоскоп: Рибалки і грибники, не гайте часу та поспішайте на «тихе» полювання або до річки чи ставка! Учитель зI свIтлом у душI: Працювати вчителем – Божий дар, дуже наполеглива та відповідальна постійна праця над собою. Інна Григорівна Хрін – вчитель історії, правознавства 102: що трапилось? з 26 по 30 квітня 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 69 заяв та повідомлень Михайло ЮХТА: «Зорепадом летять роки»: Інтернет-міст із нашим земляком, Заслуженим журналістом України, письменником, поетом Михайлом ЮХТОЮ. Народився у Пристайловому. Дитинство пройшло на берегах річки Псел серед З минулого межиріцьких хуторів: У кінці XVIII ст. межиріцьких і хутірських військових обивателів, колишніх козаків, царський уряд зарахував до державних селян, які, будучи юридично Козацькому роду – нема переводу!: Кружляє, жовкне листя, танцює свій остан­ній осінній танок на сірому небосхилі. І хоча весь світ, затамувавши подих, чекає такої важливої Лебединська ковбаса – не тільки для лебединців: Сьогодні ми познайомимо вас із колективом ТОВ «Лебединські ковбаси», вироби якого користуються великим попитом у споживачів. Девіз підприємства: «Ваша довіра

  

Ця мила жіночка з’явилася у нашому місті нещодавно, тобто стала його жителькою. Із гомінкого й багатолюдного Харкова пе­ре­бра­лася до тихого й затишного Лебедина, поближче до доньки й зятя, до своєї малої батьківщини. А ще Віра Михайлівна привезла сюди чарівний і яскравий світ своїх захоплень вишивкою, в’язанням. Її привітна оселя сяє яскравими кольорами майстерно вишитих рушників, картин, ікон, наволочок на подушки.

І це ще не все. Її донька Олена і зять Андрій, онуки Максим і Владислав залюбки одягають у святкові дні вишиванки, які подарувала їхня мама і бабуся, внісши в них свою творчу фантазію і доклавши до них свої дбайливі і майстерні руки. А скільком рідним, друзям, сусідам подарувала вишиті вироби, зв’язані теплі шкарпетки для холодної пори року, килимки з різнокольорової тканини!

«Не можу прожити й дня, аби не покласти на тканину хрестика, не вишити квіточку чи листочок, – зауважує у нашій розмові Віра Михайлівна. – Тоді мені й день повноцінний, коли з картини посміхаються щойно вишиті сонечко або яскрава троянда».

Потяг до прекрасного у Вірочки Горової з дитинства. На ту пору 50-х минулого століття, коли воно випало, в селах і жінки, і діти вишивали. Ось і вона одного разу придивилася до цікавої техніки виготовлення міні-килимів на мішковині та й попросила свого татка, аби зробив такий шестигранник із дерева та натягнув мішковину. Згодом дівчинка порадувала батьків і своїх подружок власним виробом – килимком із червоних ниток. А потім поклала перші хрестики на тканину. Вийшло! Відтоді, з раннього шкільного віку, й почалося заняття Віри ремеслом вишивання. Спочатку – по трафарету, а з часом брала зразки виробів у подружок, знайомих тіточок-односельців із села Потопиха, що на Липоводолинщині, де дівчинка народилася. Рахувала хрестики  і вправно переносила їх на тканину. Так з’явилися перші рушники, картини із зображенням краєвидів природи. Особливо тоді була дівчині до душі картина «Оленка з оленем» – такий на той час своєрідний бренд у вишиванні.

Не залишила Віра улюбленого заняття, коли навчалася уже у старших класах Подільківської середньої школи, в учи­лищі зв’язку м.Харкова, коли дівоча романтика покликала до далекого від рідної України Казахстану. Та все ж доля визначила їй постійне місце проживання – кількамільйонний Харків, де вони з чоловіком Василем Борткевичем купили в приватному секторі будинок, в якому прожили все життя. Хоча в той час Вірі Михайлівні доводилося сутужно з вільним часом (робота на заводі «Комунар», на базі спорттоварів, на різних підприємствах, турбота про родину, городчик, садочок, квітники), але вона не полишала улюбленого заняття. Купувала трафарети вишивок, вишукувала їх у календарях, журналах – і з-під майстерних рук «виходила» краса.

Якось Віра Борткевич забігла до подруги, а та вишиває ікону. Відразу ж майнула думка: «А чому б і мені не спробувати?» В Харкові були великі можливості у придбанні матеріалу для вишивання. І Віра Михайлівна поспішала до спеціальних магазинів на зразок «Умілі руки», на базари, де працювали відповідні крамнички, вишукувала там трафарети картин, ікон до душі і потім вишивала їх.

З часом освоїла й техніку вишивання бісером. “Це ж, мабуть, складно?” – запитую майстриню. “Нічого складного немає. Якщо є бажання, є мета, то обов’язково все вийде. І так у кожній справі. Якщо людина налаштована на вдалий, позитивний ре­зультат, то вона його досягне”, – зазначила Віра Михайлівна.

Сьогодні, коли лиха година прийшла в Україну, майстриня все ж складає для себе нові плани: правнучатам Іллюші та Міланці вишити іконки, рушнички. Та й дітей, і себе особисто ще порадувати чимось новеньким. Добре, що тепер вільного часу вдосталь. Прибрала в квартирі, їсти зварила – і до улюбленого заняття. Щоправда, сум часто огортає душу, бо ж відійшли у засвіти її любі, ще зовсім молодий синочок Олексійко та чоловік Василь Якович, з яким упродовж усього спільного життя ділили радості й печалі. Всього було на подружньому шляху. Та все ж тепер і сонечко засяє у квартирі Віри Михайлівни, коли навідуються дочка Олена із зятем Андрієм, онук Максим з родиною, які мешкають у Лебедині, коли приїжджають із Харкова онуки Кирило, Владислав з родиною. Особливо радіє прабабуся Віра правнучаткам. І тоді світліє в її душі, тепліє на серці. А це значить, що вона налаштовується на нову творчість, на створення нової краси у своїх вишивках і вишиванках.

Многії літа Вам, Віро Михайлівно! Нехай Ваші майстерні руки вишивальниці не знають утоми.  

                               

Надія Нестеренко.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар