Життя іде, залишаючи по собі гіркі й добрі спогади. Іноді перегортаєш їх, як аркуші у фотоальбомі, і посміхнешся, пригадавши якусь кумедну історію.

У мене був дуже хороший сват, майстер на всі руки – і тесляр, і муляр. Людям багато допомагав безвідмовно і по будівництву, із го­род­німи роботами. Бувало, як візь­ме­ться полоти картоплю, то жодної бур’янини не залишить.

Якось попросила я Анатолія Васильовича допомогти викопати погріб. Було це навесні. Ідемо ми з ним ранком до моєї садиби, розмовляємо, і він, як зазвичай, попихкує цигаркою. Курій був тільки такий! Раптом чуємо, десь близенько звідкись потягнуло димком.

– Щось десь горить, – кажу. А сват, поглянувши навкруги, у відповідь: «Ага, горить». І продовжує курити. Йде­­мо далі. Знов потягло горілим. Аж рап­­том як гляну на свата, а в нього на куртці біля плеча вже дірочка про­­горіла, і димок угору тягнеться.

– Свату, гасіть цигарку! – кричу.

– У Вас куртка горить!

Ох, і попосміялися ми тоді! А він бідка­ється: «Ну, й попаде ж мені від жінки. Прийдеться сьогодні чимось вину перед нею загладжувати».

Немає вже мого чудового свата, а в пам’яті про нього залишилося тільки все найкраще. Як ось ця історія, яка мені пригадалась.

Любов ГОРОШКО, м.Суми.

Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук